Публікації

Роксолана Жаркова. Янгол на снігу...

Зображення
Фотограф Білл Вадман. Серія ”Snow angel”

Вона як завжди схвильована, як завжди поспішає. На ходу ґудзик за ґудзиком застібає стареньке пальто. Поспіхом одягає сірі рукавички, спочатку праву, за тим – лів…,ой,невдача! – ліва упала на брудний сірий тротуар. Тепер вона мокра і важка. Ліва  рука так і залишиться, мабуть, мерзнути, бо ж  вона ховає рукавичку-втікачку в кишеню. На одну проблему менше. На годиннику пів на шосту. У мегаполісі це час-пік, коли робочий день лічить останні хвилини, коли галасливе місто стає ще галасливішим, нагадуючи величезний розбурханий мурашник, де всі біжать, штовхаються, поспішають додому. Добре, коли є до кого поспішати. До кого летіти. І в чиїй теплій долоні зігрівати свою ліву стомлену руку… Крізь зачинені двері відчуває його дихання. Великий чорний кіт зі скляними оливковими очима тихими кроками ступає назустріч. Щось муркоче – розповідає про черговий будень. Вона вмикає телевізор, блукає по каналах у пошуках спокою, однак суміш реклами, новин і зіркових …

Роксолана Жаркова. Кожен пахне кимось...

Зображення
Коли виходить у світ нова книга, ти ніби ще раз народжуєшся. Ти народжуєшся вдруге, втретє чи ще кілька/ кільканадцять разів (кому як судилося...). І це приємне відчуття. Бо автор-ка розуміє, що тепер не сам-а. Точніше, не зовсім сам-а... А потім ти її відпускаєш. Так, як дорогу людину. Якій - пора. Кудись. Для чогось. Бо з тобою їй робити вже нічого... Кожен з нас пахне кимось. Кимось дуже-дуже дорогим. Кимось рідним. І кимось трохи-чужим. Кимось теплим, літнім. І кимось холодним, зимовим. Кимось малим. І кимось великим. Кимось за стіною будинку. І кимось за стіною вулиці - міста - країни... І я собі думаю, як добре, коли у кожного є таке "кимось". Бо тоді цю осінь можна (з) кимось перебути. Бо коли огортають холодні вечори, то можна собі (з) кимось помріяти. І зігрітися (з) кимось теж можна... Ця книжка писалася десять років. Звичайно, за 10 років понаписувалося стільки всього (!).  Але я обрала 30 новел і напівновел не тому, що вони кращі, сюжетніші чи "сопливіші&qu…

Роксолана Жаркова. Знаєш, а в мене для тебе нічого важливого...

Зображення
Знаєш, а в мене для тебе нічого важливого.  Жодних новин. Хіба що дерева – мокрі, сніги – липкі і раптові. Половина весни прожилася. Ти, мабуть, один. Квітень – холодний. Слова – випадкові. Кава смакує. Книга читається. Дні. Смикає вітер тоненькі її сторінки. Щось сниться. Щось пишеться навіть Мені. І голубів годую з руки. Вишні втомились мовчати  Під неба плащем зі сукна. Бог висипав зорі:  Збереш, не збереш – то байдуже… З чого почати? Прокидаюся, хоч і одна. З чого почати? Засинаю, хоч пізно дуже. Знаєш, а в мене до тебе нічого важливого, так… Пришвидшений хід кросівок І серця так само з ними. А знаєш, які без-теб-ні весни на смак?.. А знаєш, які зими?..
Роксолана Жаркова, (с)


Роксолана Жаркова. І хтось тебе зцілює подихом…

Зображення
І хтось тебе зцілює подихом…   Так, ніби беріг його тільки тобі: на зараз і тут. Хтось, може, засліпиться подивом, захватом, заздрістю, Може, й ні… Бо хтось тебе зцілює подихом. Ти готова змінити маршрут. Виміняти всі страхи – на приголосні й голосні. Глухі звуки здатні ставати дзвінкими, здатні звучати. Все, що колись ранило твою тишу – перетвориться у шипляче.   Навіть найменші порізи припиняють криваво кричати. Навіть найбільші поразки минають. І хтось не плаче. І хтось припиняє шукати приводи і прикмети, Починає писати без розділових знаків, Так, як уміє і чує… Подих – це те, що гріє. І не важливо, де ти. Подих – це те, що зцілює, Що врятує… 

Роксолана Жаркова, (с)